Муляжі

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах,
Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать

А холодний вітер сивиною бавив зі скронь
Розревітись – означа ослабити бронь
Бачать діти, бачить Бог крізь дим і вогонь
Як відділити нам вороже все від свого
Скільки втрат? Де мій брат? Де мій батько і син?
Чорний день, чорна ніч, з чорних вуст голоси
Чути крик, в горлі хрип, світ замовкне на мить
Пустота. Пустота. Не болить.

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах,
Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать

Як черствими стали такими мені скажіть
І чому є люди, а є просто муляжі
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах,
Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать.

З пір’я гнізда порожні, та птахи не прилітають
У повітрі тривожно, та безпечні ще місця є
Сльози литиме кожен, хоча сонце ще сяє,